Народився 27 березня 1977 року. Батько Васильович; мати Марія Василівна. Дитячі та юнацькі роки пройшли в нашому мальовничому селі. Ріс слухняним хлопчиком, допомагав батькам, привчав до роботи своїх молодших брата та сестру.

3 1983 по 1994 рік навчався в Парищенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. За роки навчання в школі показав себе старанним, відповідальним і наполегливим учнем. Був лідером і прикладом для своїх товаришів і однолітків. Часто відзивався на допомогу для друзів, знайомих і просто пересічних громадян. У нього не було ворогів, ні на кого не тримав образи. Після закінчення школи навчався на столяра, пізніше і працював за спеціальністю. Мав добре серце і золоті руки.

У 1999 році одружився. Разом з дружиною Галиною народили і виховали 4 дітей. Життя його не було простим. У 12 річному віці, від короткої і страшної хвороби відійшов у вічність його син Павлик.

Події, що відбулися у нашій країні в 2022р., не залишили байдужим Степана. Він не міг залишитися осторонь того, що відбувається на Сході нашої держави.

З початком війни 27 лютого Степан уже був у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. За станом здоров’я комісія йому відмовила . Та, за його наполяганням, уже 28 числа його відправили у Івано- Франківську військову частину А1349 помічником на кухні, де прослужив 5 місяців. Зрозумівши для себе, що він не на війні, приймає присягу на вірність і захист України. Його відправляють у Львівську військову частину А0998. Після нетривалої підготовки відправляють на схід країни.

Був задіяний у Запорізькій, Миколаївській і Херсонській областях. Після визволення Херсона йому надали відпустку. Добрий, веселий, щирий. Герой мав багато друзів-побратимів, які скучали за ним і просили скоріш повертатись. Часто ходив пішки 4 км, щоб принести води для приготування їжі, пити і помитися. Степан мав позивний «Мольфар», який дали йому самі побратими.

Наш герой любив свою країну, хотів помститися рашистам за все те, що вони Принесли нашому народу, і захистити тих, хто не може сам себе захистити. «Я не хочу, щоб мої діти пережили те, що пережили діти в Бучі та Ірпіні».

30 грудня 2022 р. ворожа куля наздогнала його у Бахмуті.