Достойний найвищої шани

Тризуб

Ніколи
не забудемо

Герої Надвірнянської громади

Памятаємо
героїв

Іваночко Тарас Васильович

Іваночко
Тарас
Васильович

Солдат
Загинув у Донецькій області

08.05.1980 - 07.10.2022

y

Спогади рідних та близьких про героя Тараса Іваночка

Донечка Богданка розказує про свого татуся:

Тато був доброю людиною, він завжди підтримував мене і допомагав в усьому. До нього з повагою ставилися багато людей. Він був сильним, мужнім, сміливим, тому, не задумуючись, став на захист нашої Батьківщини.

Він був дуже працьовитим, не боявся ніякої роботи. Але незважаючи на те, що мав завжди багато справ, приділяв час і мені, і сестрі. Грав зі мною в настільні ігри, ходив на атракціони, на піцу. Часто ходили на вихідних на прогулянки всією сім’єю, в ліс. А ввечері, після роботи, іноді ходили гуляти з собакою на озеро.

В мене найкращий в світі татусь. Я його дуже люблю. І хоча татусь загинув, він завжди в наших серцях. Він тепер наш Ангелик.

Мій тато –  Герой. А Герої не вмирають. Вони завжди живуть, вони завжди з нами.

Свої почуття Богданка передала віршованими рядками, які ввійшли до збірки поезії “Первоцвіти” учнів Надвірнянського ліцею 1 ім. В.М. Чорновола

Зі слів співробітника і прекрасного друга Зінька Юрія:

На дворі 21 століття, центр Європи, хто міг подумати, що тут буде війна? Війна жорстока, кривава. Війна безглузда, непотрібна. Все через імперські амбіції одного “карлика”, однієї недонації.

Тарас, будучи вірний присязі, яку давав близько 20 років тому, проходячи строкову службу, йде добровольцем.

Людина, яка була самодостатня в цьому житті, мала все необхідне – чудову сім’ю, родину, друзів, роботу, житло, авто, змушений залишити все це і стати на захист України. Ось вам приклад справжнього патріотизму.

Ми з Тарасом познайомилися в 2003 році, коли він почав працювати на тоді ще ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”. Він пройшов шлях від слюсаря до механіка установки. Не дивлячись на його в той час молодий вік, він був одним з найкращих механіків на підприємстві. Він був надзвичайно кваліфікованим, відповідальним, наполегливим, працьовитим. Він завжди знав, що і як зробити, він завжди готовий був допомогти. Його поважали і слухали всі, починаючи від простих робочих і закінчуючи керівництвом. Тарас був людиною слова, людиною діла.

Поза роботою він був хорошим та щирим другом, завжди готовий порадити, допомогти. Багато часу ми з ним провели на дозвіллі – на риболовлі, їздили в гори по гриби. Він завжди був компанійським, щиро радів чужим успіхам.

А його хобі. Він складав моделі кораблів в середині пляшки, при чому все робив власними руками. Скільки в нього було уяви та фантазії, наскільки він був спокійний та врівноважений для цього

Тарас не був по життю дуже багатослівним, але він знав коли і що сказати. Він умів так влучно та вчасно пожартувати, що його вислови серед друзів та колег стали крилатими.

Його щира посмішка, його такі добрі очі, …

В останній час перед його загибеллю ми багато спілкувалися. Тарас був фізично втомлений, але морально та духовно незламний. Мені здається, він відчував щось не добре, але був готовий стояти на захисті Батьківщини, стояти до кінця.

На жаль, ця клята війна забрала Тараса від сім’ї, родини, друзів, забрала на завжди. Він багато що ще мав зробити корисного в цього житті.

Я більш ніж впевнений, що місце Тараса в Царстві Божому, а ми в свою чергу про нього будемо пам’ятати і молитися.

Друже, спочивай з Богом, вічна тобі пам’ять.

Слава Герою! Слава Україні!

Кума Аня і чудовий друг сім'ї розповідає про Тараса:

“Якби мене попросили охарактеризувати Тараса одним словом, це було б – справжній.

Справжній у всьому. Відмінний батько та люблячий чоловік, приємний співрозмовник, відповідальний християнин та талановитий майстер, патріот своєї країни .

Чи було б щось, чого не вмів би зробити Тарас? Мабуть, ні. Все робилося його руками від душі до найменших дрібниць.

За роки знайомства жодного разу не чула з його уст осуду чи злості стосовно когось чи чогось.

Спокійний, стриманий, справедливий, добрий товариш і прекрасна ЛЮДИНА .

Вірний син своєї країни до останнього подиху.

Таким він назавжди залишиться в моїй пам’яті.”

Слава воїну Тарасу і вічна пам'ять...

Розповідь матері про сина Тараса

     Діти… Нічого дорожчого для мами не має в світі. Народжувала, ростила, виховувала, щоб були здоровими, чесними, трудолюбивими, поважали батьків, розуміли свою відповідальність і обов’язок в сім’ї, були патріотами своєї землі, на якій зросли. Все це Тарас засвоїв на “відмінно”.

   Після 9-го класу навчався у Надвірнянському коледжі, потім закінчив  Львівський державний  лісотехнічний університет за спеціальністю -механік. Далі – армія, прикордонні війська, Великі Мости…Рені. Після служби в армії пішов працювати слюсарем, пізніше механіком коксо-хімічної установки на нафтопереробному заводі в м.Надвірна. Появилася молода сім’я; дружина Наталія, дочки Вікторія та Богданочка. Тішилася, що жили в любові, повазі один до одного.

  Коли стало фінансово скрутнувато, Тарас поїхав за кордон підзаробити. Побував у Польщі, Хорватії, Казахстані, Угорщині, Ізраїлі. Рік перед війною вирішив піти працювати механіком в Агрокомплекс в м.Надвірна.

  Раділа, що вже не буде поневірятися по інших країнах. Аж тут, як грім серед ясного неба: ВІЙНА! Я відчувала, що Тарас піде в перших рядах і подзвонила йому. Кажу: “Тарасе, не йди сам у військомат, дочекайся повістки”. Але він вже говорив зі мною з військомату. Сказав: “Мамо, хто піде всіх вас захищати, якщо не такі хлопці, як я. Я все зважив і вирішив, що треба йти захищати Україну”.    

 Молилася  рано, ввечері, вдень думала, щоб нічого не сталося з нашими хлопцями. Та тяжка звістка не оминула. Сім з половиною місяців захищав Україну. Говорив, що був у більш, як двадцяти місцях. Десь в серпні перекинули на Соледар,  Бахмут, де, 7-го жовтня 2022року, біля с. Спірне Донецької області, машина на якій їхали хлопці, підірвалася на протитанковій міні. Ця страшна звістка вибила з-під ніг землю, опустошила, болить, розриває на шматки серце.    Тільки матері, які втратили свою кровиночку на цій клятій війні,  можуть усвідомити цю біль. Це вже буде до кінця моїх днів. Дякую Богу за такого сина – Героя… Він був і залишиться в моїй пам’яті найкращим сином. Вічна пам’ять Тобі, синочку, Тарасику !

СЛАВА УКРАЇНІ ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

З розповіді побратима молодшого сержанта Святослава Ілька

На нашій рідній землі йде війна. Вона точиться вже більше року.  Ми впевнено стоїмо, боронячи правду та волю незламних сердець. Росія такого опору не чекала. Ніхто не чекав… Початок цього нападу був для нас дуже небезпечним.  Я впевнений, що в перші дні кровопролиття весь світ, дивлячись зі сторони на Україну, не вірив, що наша держава вистоїть більше одного тижня. Лише ми, українці, знали на сто відсотків, що не здамося, не відступимо і переможемо.

   Зранку 28-го лютого 2022-го року я приїхав у військкомат свого міста. Почався п‘ятий день війни — це був понеділок. Невелика сумка з необхідними речами в дорогу чекала мене дома. У військовому комісаріаті я довго не затримався: на проходження медичної комісії вистачило півгодини. Потім мене відпустили попрощатися з рідними та близькими. Цього ж вечора я прибув до Коломиї в 10-ту гірсько-штурмову бригаду. Саме там і тоді ми всі зустрілися. Наші серця — це були серця сотень однодумців, які палали рішучістю йти в бій за особисту свободу та незалежність держави.

    Одним з таких відчайдушних героїв Вітчизни був Тарас Іваночко. З початку війни ми з ним попали в 3-тю роту 108-го гірсько-штурмового батальйону. Почали бої під Києвом, а в кінці травня 2022-го року прибули на Донбас.

    Солдат Тарас Іваночко був хороброю та вольовою людиною. Він підтримував побратимів в дуже складних бойових ситуаціях. Ми з ним попадали під шквальний мінометний обстріл біля Врубівки, що на Луганщині. Разом виходили з оточення. Потім були Яковлівка і Спірне. Тарас завжди був спокійним і щирим, з почуттям гумору. Це психологічно допомагало всім, хто поряд. Солдат Тарас Іваночко був лідером та прикладом серед бійців — таких людей перемогти неможливо.

     Кожен з нас воює за свободу і незалежність. За це не шкода віддати життя. Рік тому назад збройні сили ворога перевищували нашу армію по всіх показниках приблизно в дванадцять разів. В чомусь більше, в чомусь — менше. Але ми вистояли, пройшовши по лезу ножа. Зараз боремося за кожен шматок рідної землі. Наша перемога не за горами. Слава Україні!

Іваночко Тарас зі слів співробітників ТОВ «Фірма Агрокомплекс» з 05.01.2021 року

  • Здатний вирішувати завдання, які потребують організаторських здібностей.
  • Умів проявити ініціативу, коли цього потребують обставини.
  • Не зупинявся перед труднощами, наполегливо й енергійно йшов до поставленої мети.
  • Володів високими професійними знаннями і навичками, був здатний самостійно вирішувати складні завдання.
  • Успішно оволодів довіреним йому обладнанням та технікою, не відчував труднощів під час їх застосування.
  • Твердо знав та вміло застосовував на практиці керівні документи.
  • Постійно працював над удосконаленням своїх знань. Глибоко вивчав питання теорії і практики професійної справи.
  • Відмінно організовував та забезпечував ведення результативної роботи довіреної ділянки .
  • Безмежно відданий своєму обов’язку.
  • Виконував всі поставлені перед ним завдання обґрунтовано, швидко, з детальною обробкою та відмінною якістю.
  • Мав високе почуття відповідальності, не схильний перекладати її на інших.
  • Мислив творчо, нешаблонно, схильний до пошуку сміливих та оригінальних рішень.
  • Оперативно приймав рішення, швидко реагував на зміни в обстановці.
  • Передбачав розвиток подій та наслідки прийнятих рішень.
  • Умів «бачити» проблеми, суперечності та визначити шляхи їх вирішення.
  • Завжди чітко, хорошим і зрозумілим стилем, висловлював свої думки усно чи письмово.
  • Мав багатий професійний досвід .
  • В жодних обставинах не допускав розголошення  таємниці.
  • Своєю чесною та порядною поведінкою є прикладом для наслідування. Безкорисливий.
  • Викликає повагу до себе умінням триматися та висловлювати думку.
  • Справедливий, до товаришів по роботі та підлеглих відносився без упередження.
  • Вів тверезий спосіб життя.
  • Точно виконував накази, умів зрозуміти їх суть і задумку керівника. Високодисциплінований.
  • Висловлював свою думку переконано і спокійно. Нетерплячий до недоліків.
  • Мав високий авторитет та повагу у співробітників та підлеглих.
  • Мав добре розвинуте почуття колективізму та товариськості. Завжди дорожив честю та гідністю свого робочого колективу, готовий прийти на допомогу співробітникам.
  • Рішучий та сміливий при виконанні поставлених завдань, завжди володів собою.
  • Враховував думки інших, здатний оцінити їх пропозиції для прийняття оптимального рішення.
  • Дуже скромний, простий та доступний в спілкуванні.
  • Уміє підтримувати добрі та рівні стосунки з товаришами по службі.
  • Надзвичайно витривалий та працездатний.

Зі слів куми Тетяни

Тарас був коханим і уважним чоловіком, турботливим і люблячим батьком, улюбленим сином, вірним другом і побратимом. Цей молодий чоловік був життєрадісним, щирим, добродушним, розсудливим, справедливим, розумним, співчутливим, талановитим і дуже працьовитим.

Він був одним з перших синів своєї Батьківщини, які кинули все і пішли боронити нашу свободу.

Чимало труднощів подолав зі своїми побратимами, побачив весь жах війни, але залишався відданим і надійним. На жаль, війна нікого не шкодує….

Наша пам'ять про цю світлу і добру людину буде жити вічно.

Боднарук Микола Миколайович, співробітник по НПЗ.

“Вперше, коли Тарас прийшов на коксову установку на посаду механіка, знаючи, що установка така для механіка – неприємна робота, я побоявся одразу, що молодий пацан прийшов, що він не зуміє з тою роботою справитись. Але він все вчасно робив, в нього все в руках горіло. Спеціаліст високого класу, хоча з нафтопереробкою не мав нічого спільного. Він закінчив Лісотехнічний університет за спеціальністю механік. Але не дивлячись на це, по роботі не було таких механіків на заводі, як він. За мою роботу з 1984року я таких не бачив. Людина, яка вміла все. Наполегливий був до всього. З б/у матеріалів, кіповських приладів робив токарний, свердлильний станки. Під час обіду всі відпочивають, а Тарас завжди щось майстрував. Робив такі сувенірні парусні кораблики в пляшках за допомогою спеціальних шпиць і все це клеїв всередині в пляшці. Мені такий подарував на день народження. Оце залишилася згадка про Тараса. Дуже велике терпіння потрібно мати, щоб це робити.

Проробив я з ним довго з 2005 по 2018 рік. На завод він прийшов слюсарем на перший реформінг в 2002 році. Потім перевели машиністом установки. В 2005році призначили механіком на коксову установку. В 2018році завод не працював, і Тарас звільнився і поїхав на заробітки у Хорватію. Головний інженер НПЗ Дутчак В.М. не хотів взагалі відпускати Тараса.

Бувало, що по три дні не виходили із заводу, коли потрібно було пускати установку, чи відремонтувати насос. В роботі був відповідальний, наполегливий, ніколи не відкладав роботу, яку потрібно було зробити. І  поки не закінчив – не залишав робоче місце. З підлеглими ніколи не сперечався, вмів знаходити спільну мову з людьми.

На другий день війни він сам пішов у військкомат, свідомо. Коли почув, що Тарас загинув, кинув вдома всю роботу. Кілька днів не знаходив собі місця. З заводських загинув Волошинюк Андрій і Тарас – два друга, які разом їздили на заробітки за кордон. Гинуть найкращі.”

Вічна память нашим хлопцям -Героям України.
Вони завжди будуть в нашій памяті.

Римик Ярослав Михайлович співробітник по заводу про Тараса:

“Мені Тарас запам’ятався безвідмовною людиною, хорошим спеціалістом. За що він брався,  все доводив до кінця.  Якщо сказав – обов’язково зробив. Дуже був відповідальний.  На цій війні гинуть найкращі.”

Вічна память Тарасу. Герої - не вмирають!

Тато зі слів дочки Вікторії

Тато був хорошою людиною та чудовим батьком. Розумний, працьовитий, творчий — справжній приклад для наслідування. З ним завжди було цікаво, можна було багато чого дізнатись і багато чому навчитись. У нас завжди були спільні теми для розмов. Він часто давав цінні поради, направляв по життю, застерігав від дурних помилок.

      Взагалі, тато був розумною людиною, багато чого побачив і пережив за своє життя і старався передати свої знання нам із сестрою.

     Був дуже працьовитим, до нього зверталися по допомогу, а він завжди був готовий допомогти, його поважали багато людей.

    Перша думка, коли нам повідомили про його смерть була: “Навіщо, тату, ти туди ішов?!” Але це був його вибір, його рішення, він знав, куди іде, і знав, що може статися. Та все ж пішов. Значить, так було правильно для нього, і, хоч як би нам не було боляче,  ми повинні поважати його вибір і знати, що для нього це було важливо.

Ти назавжди у наших серцях, тату, назавжди з нами. Ти наш Герой!

Спогади дружини про Тараса

“Пам’ятаю як познайомилася з Тарасом ще зовсім юним хлопчиськом: спокійним, скромним, небагатослівним, але в той же час таким розсудливим, розумним, цілеспрямованим, з серйозними поглядами на життя, не таким як інші хлопці, його однолітки. Він якраз закінчував і писав дипломну роботу у Львівському державному Лісотехнічному університеті. А за декілька місяців його призивають в армію на строкову службу. Він одержує в прикордонній службі звання молодшого сержанта. А згодом пропонують контракт і майбутню військову кар’єру, але його вдома в рідній Надвірній вже рік чекає кохана дівчина, яка невдовзі стає його дружиною.

   Ми прожили пліч-о-пліч більше 18 років в любові, мирі, злагоді, взаєморозумінні, повазі, підтримці. Виховали двох прекрасних донечок Богданочку і Вікторію. Народження дівчаток — це найкращий період в нашому житті. Це наші кровиночки, наше продовження, наша радість.

    Для дітей Тарас був прекрасним люблячим батьком. Тато, з якого інші могли брати приклад. Завжди поспішав додому, бо його з радістю зустрічали вдома. Він завжди знаходив час з дітьми погуляти, поговорити, дати цінні поради, порадіти з їхніх успіхів і підтримати в разі невдач. Дуже боляче, що вони так рано залишилися без батька.

  Біль розриває душу від втрати коханого чоловіка: люблячого, щирого, доброго. Він завжди був опорою в сім’ї, надійним плечем, з яким нестрашно було нічого. З будь-якої ситуації знаходив вихід. Для нього не було нічого не можливого, все за що брався виходило. Про таких людей, як він кажуть: “Має золоті руки”.

    Давав поради і іншим. Ніколи не відмовляв тим, хто потребував допомоги. Іноді залишав свою роботу, щоб допомогти іншим.

Любив роботу з металом: різати, зварювати, робити металеві конструкції. Одна з незавершених його робіт:

Мав особливе хобі — робив кораблі в пляшках, кораблі мрії. Хотів у майбутньому зробити багато таких сувенірів. На даний час зроблено для рідних і друзів декілька (до 10шт).

Любив рибалити з друзями, ходити в ліс по гриби. Любив пікніки з сім’єю і відпочинок в родинному колі.

    Був доброзичливим, щирим, врівноваженим. Його поважали всі: сусіди, друзі, колеги по роботі, родичі, побратими.

   Останні три роки трохи поїздив по світу, по заробітках. Був, де клімат дуже холодний, і де дуже жаркий. І завжди казав: “Нам дуже пощастило, що ми живемо  в Україні, де дуже сприятливий для життя клімат, де найкраща місцевість, де наймальовничіша природа, і найкращі і найсміливіші в світі люди. Тут чудово! Ти навіть не уявляєш як нам пощастило!”

    Ми були дуже щасливі, ми були наче дві половинки одного цілого. Що відчувала я, те й він. Знав, коли потрібна порада, а коли розрада. Підтримував завжди мене. Разом справлялися з усім. В нас були однакові погляди на життя, на наше майбутнє, на майбутнє наших дітей.

   Було багато планів, багато незавершених справ, починань.  І здавалося нашому щастю нічого не загрожує. В нас все попереду: випускний Вікторії, поступлення, причастя Богданки, а згодом їхнє одруження , внучатка, …

    Та 24 лютого змінило все і всіх. Війна … Це коротке слово з таким страшним змістом, слово від якого застигає кров, яке наганяє на всіх страх, від якого так моторошно.

    Мій Тарас був один з тих хлопців, які не побоялися стати на захист нашої України. Він мужньо захищав нашу рідну Батьківщину, успішно виконував бойові завдання, нераз рятував побратимів.

    Він щиро вірив, що Україна переможе та поверне окуповані території. А наші мужні воїни виженуть цю нечисть з нашої землі.

    Я пишаюся своїм чоловіком мужнім, відважним, безстрашним. Завжди молюся і дякую Богу, що зустріла його, що мої діти мають такого батька. Дуже шкода, що війна розлучила нас. Але Тарас завжди з нами, в наших серцях, наших думках, в наших спогадах.

Люблю безмежно свого Героя !!!

Слава Україні !!! Усім нашим Героям слава !!!

Фото останньої зустрічі з чоловіком, під час його відпустки в липні 2022 року

Іваночко Тарас

живе у пам'яті усіх, хто знав Тараса особисто, та навіть тих, хто ніколи не був знайомий із ним.

Назавжди

42

y
Іваночко Тарас Васильович
Догори